"Сокиринська пам'ять". Укртелефільм. 1994. (219.47 Mb) Опис файлу: Випущено: Україна Рік виходу: 1994 Кіностудія: Укртелефільм Cокиринський палацово-парковий комплекс створений на початку 19 ст. Павлом Григоровичем Галаганом по проекту архітектора П. А. Дубровського і садівника І. Є. Бістерфельда. Віковий дібровий ліс перетворено в чудовий парк з великим ставком, великими яскраво-зеленими газонами, галявинами, алеями, вимощеними червоною цеглою. Руками селян за 25 років були зведені: панський будинок, оранжерея, ротонда, готичний місток, дві церкви: Св . Варвари та Петра і Павла, антична альтанка, різні господарські приміщення. Після смерті Павла Григоровича справу батька продовжує син, Григорій Павлович Галаган (1819-1888) - останній представник відомого козацького роду Галаганів. Високоосвічена людина, діяч української культури, меценат. Зібрав значну колекцію художніх творів українського, російського та західноєвропейського мистецтва. Заснував на свій кошт у Києві приватний навчальний заклад для юнаків - Колегію Павла Галагана - в пам'ять про рано померлого сина. Входив до комітету з влаштування та поліпшення побуту селян (1858-1859), був Борзнянським (1848-1851), Прилуцьким (1871-1881) повітовим предводителем дворянства, з 1882р. - член Державної Ради; мав ордени Білого Орла та Володимира II ст. Тривалість: 00:09:56 Якість: TVRip Відео: кодек - DivX, розмір кадру - 720 x 576 Аудіо: мова - українська, кодек: - MP3, бітрейт - 160 кб/с Маєток Галаганів. Садово-парковий комплекс, заснований у 1823-1829 рр. Місцезнаходження: Україна, Чернігівська область, Срібнянський район, с. Сокиринці, вул. Садова, 16 Як зазначено у книзі «Т. Г Шевченко. Біографія», виданої у 1984 році в Києві, Г. Галаган (знайомий Шевченка ще з 40-х років) - поміщик з поміркованими ліберальними і українофільськими уподобаннями. 3 1682 року - член Державної ради. Був одним з керівників ліберально-буржуазного руху на Україні. Григорій Галаган народився 15 серпня 1819 року в селі Сокиринці у дворянській родині. Його прадід Гнат Іванович Галаган був прилуцьким Полковником. В 1840 році він закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навесні 1843 року поїхав до Італії, де познайомився з Гоголем, Язиковим, Поповим, близько заприятелював із художниками Шаповаленком та Серебряковим. У Римі він почав збирати свою колекцію живопису. Та збирав не тільки живопис, а й книги. Молодий Галаган вів щоденник. Наївна, романтична :« ... Чому я приречений бути невинним винуватцем нещастя стількох людей». Він не міг не знати, що на Галаганах лежить не найкращий відсвіт з української історії. Різкою протилежністю їм став Григорій Галаган. Людина справді високих і демократичних принципів. Людина що на століття вперед прославить рід. Галаганові довелося непросто під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства, членом якого він був. Але його відданий приятель і вихователь Федір Чижов доклав чимало зусиль, щоб вивести Галагана з-під удару. Він давав свідчення такого характеру: «Галаган (Григорій) - малоросійський багатий поміщик, у вихованні якого я брав активну участь через дружбу з його родиною. Він пристрасно, до безумства любив свою Малоросію, тільки нею і марив, до того, що ми часто з ним сварилися, вірніше, я його сварив...» і додає: «Ні за своєю природою, ні за нахилами він не може мати абсолютно ніяких політичних намірів». Галаган мав шанс щасливіший за інших членів братства кирило-мефодіївців. Його не відправили на заслання, він одержав змогу жити звичайним, нормальним життям, реалізуючи свою моральну програму. Галаган був предводителем дворянства в Борзенському повіті Чернігівської губернії, головою Прилуцького з'їзду мирових суддів, членом Державної ради по департаменту законів, а також таємним радником. Його нагородили цілою колекцією орденів, у тому числі й орденом Білого Орла, який може тільки снитися багатьом дворянам, що перебувають на високій державній службі. Галаган очолював різні громадські й культурні організації, благодійні комітети, приятелював із найвидатнішими людьми свого часу. За Галаганом - ціла шеренга добрих справ. Він заснував у селі Сокиринці, де був його маєток, допомогово-ощадне товариство, перерахувавши йому для стартового капіталу три тисячі карбованців і віддавши для нього гарний кам'яний будинок. З 1874 по 1882 рр. Григорій Павлович - предводитель дворянства, голова училищної ради Прилуцького повіту. Один із засновників чоловічої й жіночої гімназій у Прилуках. Свою садибу в Дігтярях Г. Галаган передав під земське ремісниче училище. У1880 році Григорій Галагана обрано почесним громадянином м. Прилук. Показовий і такий сюжет. Остап Вересай був кріпаком Галаганів. Молодий Галаган видав важливий для долі видатного кобзаря документ: «Отныне упомянутый крепостной Евстафий Никитович Вересай является от меня, потомственного дворянина Галагана Григория Павловича, моих будущих наследников вольним крестьянином с. Сокирянцы Прилуцкого повета Полтавской губернии, что собственно подписью и печатью удостоверяется». Він і фінансово, й морально допомагав Вересаєві, влаштовував йому концерти не лише в колі найвидатніших людей української нації - Вересай виступав навіть перед царською родиною. Відомо, що Галаган не раз виступав на захист кріпаків від поміщицьких утисків. Як зазначено в журналі «Чумацький шлях» (№3/ 2003р.), «літа минали, а в душі Григорія Галагана звучали прекрасні струни молодості й ідеалізму». В такому самому дусі він разом з дружиною Катериною Павлівною (походила з роду Кочубеїв) виховував єдиного сина Павла. У щоденнику батька сказано чимало високих слів про сина, який вирізнявся з-поміж ровесників і розумом, і освіченістю, і благородством. І раптом - страшна трагедія, яку ніщо не провіщало. Сина не стало. Його скосив епідемічний тиф. «Убитий горем, у ніч смерті свого сина, сидячи біля постелі померлого, шукаючи вихід із страшного становища батьківського сирітства, Григорій Павлович вирішив, що син його повинен жити в близьких і для близьких», - написав згодом у «Звіті про стан Колегії Павла Галагана» І. Нечипоренко. А сам Галаган невдовзі по смерті сина ось так висловився про народження цієї ідеї в одному з листів: «У нещасті, що мене постигло, не бачу я іншого порятунку чи хоча б полегшення, як сповнити те, що уявляється мені обов'язком, на який указує моя совість та любов до померлого. Справа моя полягатиме в продовженні на землі, доки суджено мені жити, того добра, яке без сумніву робив би мій син. Бажаю почати корисну справу не відкладаючи, передусім організувавши щось надійне й нове у сфері народної освіти». Цим новим стала заснована ним 1871 року у Києві - Колегія Павла Галагана. Дослідники підрахували, що за своє життя подружжя Галаганів на утримання Колегії витратило один мільйон сто двадцять тисяч карбованців. Помер Григорій Павлович 25 вересня 1888 року, похований у родинній усипальниці Петропавлівської церкви в Сокиринцях. На прикрість, сьогодні в Україні ніхто з людей такого становища, яке мав Галаган, не піднявся до його рівня.