’удожн¤ культура

√оловна стор≥нка сайту з художньоњ культури

“≈ћј 7. ’”ƒќ∆Ќя  ”Ћ№“”–ј

ѕлан:
1 «м≥ст пон¤тт¤ "художн¤ культура". ћистецтво ¤к форма художньо-образноњ ≥нтерпретац≥њ д≥йсного та у¤вного. 
2. ќсновн≥ види мистецтва. 

Ћ≥тература: 
 равець ћ.—., —емашко ќ.ћ., ѕ≥ча ¬.ћ. та ≥н.  ультуролог≥¤: навчальний пос≥бник. Ћьв≥в, 2003. 
Ўевнюк ќ.Ћ.  ультуролог≥¤. Ќавчальний пос≥бник.  ., 2004.
ѕодольська ™.ј., Ћихвар ¬.ƒ., ≤ванова  .ј.  ультуролог≥¤: Ќавчальний пос≥бник.-  ињв: ÷ентр навчальноњ л≥тератури, 2003.

’удожн¤ культура виступаЇ одним з найважлив≥ших компонент≥в духовноњ культури. –азом з п≥знавальною, рел≥г≥йною, моральною, пол≥тичною культурою вона покликана формувати внутр≥шн≥й св≥т людини, спри¤ти розвитку людини ¤к творц¤ культурних ц≥нностей. ядром художньоњ культури Ї мистецтво ¤к форма художньо-образноњ ≥нтерпретац≥њ д≥йсного ≥ у¤вного. ¬иди мистецтва - л≥тература, театр, живопис, скульптура, арх≥тектура, музика тощо завд¤ки використанню р≥зноман≥тних засоб≥в виразност≥ освоюють д≥йсн≥сть у форм≥ неповторно-≥ндив≥дуального художнього образу. ÷≥ форми можуть бути р≥зними - в≥д метафоричноњ до реал≥стичноњ, та вони завжди в≥дображають долю людей ≥ народ≥в, ≥дењ ≥ проблеми свого часу.

ѕ≥сл¤ вивченн¤ матер≥алу теми ¬и зможете:
1. зрозум≥ти суть ≥ призначенн¤ художньоњ культури та мистецтва ¤к естетичного в≥дображенн¤ д≥йсност≥;
2. охарактеризувати основн≥ види ≥ жанри мистецтва;
3. визначити основн≥ законом≥рност≥ творенн¤ стилю у мистецтв≥;
4. на ц≥й основ≥ збагатити св≥й духовний св≥т, удосконалити суб'Їктивну культуру сприйн¤тт¤ твор≥в мистецтва, розвинути естетичний смак, зрештою, навчитис¤ розр≥зн¤ти "великий" тв≥р мистецтва ≥ його сурогат, щоб назавжди в≥д≥йти в≥д банальних суджень на зразок "мен≥ подобаЇтьс¤ - не подобаЇтьс¤" з приводу того чи ≥ншого мистецького акту.
 лючов≥ пон¤тт¤ та терм≥ни: художн¤ культура; мистецтво; естетика; творч≥сть; художн≥ ц≥нност≥; художн≥й образ; творча особист≥сть; стиль у мистецтв≥; жанр; види мистецтва.

1. «м≥ст пон¤тт¤ "художн¤ культура". ћистецтво ¤к форма художньо-образноњ ≥нтерпретац≥њ д≥йсного та у¤вного.
ќдним ≥з найважлив≥ших компонент≥в культури ¤к сукупност≥ створених людством ц≥нностей Ї художн¤ культура.
’удожн¤ культура - це складне, багатошарове утворенн¤, ¤ке об'ЇднуЇ вс≥ види мистецтва, сам процес художньоњ творчост≥, його результати ≥ систему заход≥в по створенню, збереженню ≥ розповсюдженню художн≥х ц≥нностей, вихованню творчих кадр≥в ≥ гл¤дацькоњ аудитор≥њ.
–озум≥ючи культуру ¤к "другу природу", ¤к сукупн≥сть ц≥нностей матер≥альних та духовних, ¤к розвиток сутн≥сних сил людини, спос≥б в≥дтворенн¤ людиною самоњ себе ¤к ≥стоти духовноњ, ми розгл¤даЇмо художню культуру ¤к найб≥льш стаб≥льний гуман≥стичний рег≥он культури. јдже серед розгалуженоњ системи ≥сторично вироблених ≥ закр≥плених традиц≥Їю духовних ц≥нностей - рел≥г≥йних, ф≥лософських, моральних саме художн≥, естетичн≥ ц≥нност≥, збер≥гаючи величн≥ дос¤гненн¤ людського ген≥ю у творах мистецтва, сто¤ть на сторож≥ ц≥л≥сност≥ культури ≥ життЇвого досв≥ду, з≥браного людством прот¤гом тис¤чол≥ть.
ядром художньоњ культури, њњ системоутворюючим чинником виступаЇ мистецтво ¤к художньо-образне в≥дтворенн¤ д≥йсного ≥ у¤вного. 
Дќ, не покину, музи, ¤ олтар ваш! ѕравдивого житт¤ не буде без мистецтваФ (≈врип≥д). јктуальн≥сть цих сл≥в, проголошених великим давньогрецьким драматургом ≈врип≥дом б≥льше двох тис¤ч рок≥в тому, п≥дтверджуЇтьс¤ кожною миттю нашого буремного житт¤. ћистецтво було ≥ залишаЇтьс¤ одним ≥з найважлив≥ших чинник≥в духовного житт¤ людства. ¬оно стимулюЇ творчу д≥¤льн≥сть, осв¤чуЇ ≥ збагачуЇ житт¤ людини емоц≥йними переживанн¤ми та роздумами.
„и можна навчитис¤ розум≥ти мистецтво? ћожливо, комусь видастьс¤ це питанн¤ дивним, адже вважаЇтьс¤, що це доступно кожному. јле разом з тим, ми знаЇмо, що на р≥зних людей один ≥ той же тв≥р справл¤Ї р≥зне враженн¤. ’тось послухав музику, подививс¤ скульптуру ≥ забув про почуте й побачене, а в ≥ншого цей тв≥р викликав безл≥ч почутт≥в та думок.
ѕерший не зрозум≥в, про що розпов≥в митець своњм твором, тому й лишивс¤ байдужим. ћи в≥дчуваЇмо в≥дм≥нн≥сть м≥ж мовою художн≥х твор≥в та т≥Їю, ¤кою користуютьс¤ в побут≥. ≤ оволод≥ти ц≥Їю мовою "особливою мовою" мистецтво - необх≥дно кожному, хто прагне вдосконаленн¤ внутр≥шнього св≥ту.
ѕрот¤гом багатьох стол≥ть людство ≥з захватом обговорюЇ проблеми, пов'¤зан≥ з процесом творенн¤ мистецьких ц≥нностей ≥ њх сприйн¤тт¤м. јле, не дивл¤чись на це, ми в≥дчуЇмо пом≥тн≥ ускладненн¤, ¤кщо захочемо в≥днайти остаточне визначенн¤ пон¤тт¤ "мистецтво". Ќайчаст≥ше у роздумах про мистецтво люди в≥дтворюють своњ емоц≥йн≥ переживанн¤, пов'¤зан≥ з цим ун≥кальним феноменом. ўе в давнину утвердилас¤ думка, що мистецтво, розважаючи, повчаЇ. ¬еликий французький роман≥ст ќноре де Ѕальзак говорив, що все, починаючи з фрески ≥ скульптури ≥ зак≥нчуючи карикатурою, Ї живою ≥стор≥Їю, символом часу, мовою народ≥в ≥, зрештою, могутньою силою. јнгл≥йський художник ƒжошуа –ейнольдс був переконаний у тому, що мета мистецтва - доповнити природну недостатн≥сть речей ≥ задовольнити потребу у вт≥ленн≥ того, що Ї в у¤в≥ людини. ўе см≥лив≥ше висловивс¤ у передмов≥ до свого знаменитого роману "ѕортрет ƒор≥ана √ре¤" англ≥йський письменник ќскар ”айльд, говор¤чи, що мистецтво - це дзеркало з в≥дбитком того, хто дивитьс¤ у нього, а зовс≥м не житт¤. ≤ хоча вс≥ ц≥ вислови (¤к ≥ багато ≥нших) Ї, без сумн≥ву, ц≥кавими дл¤ подальшого обговоренн¤, та все ж-таки науковими њх не назвеш.
¬ давн≥ часи мистецтвом називали вм≥нн¤, навички, ¤к≥ були необх≥дн≥ дл¤ того, щоб виготовити будь-¤кий вир≥б. ƒо де¤коњ м≥ри це значенн¤ слова збер≥гаЇтьс¤ ≥ до сьогодн≥. јдже будь-¤ку д≥¤льн≥сть, що с¤гаЇ р≥вн¤ найвищоњ майстерност≥, ми називаЇмо "мистецтвом".
” стародавн≥х грек≥в такого значенн¤ набувало слово "techne", в≥д ¤кого поход¤ть слова "техн≥ка", "технолог≥¤". Ћатинське слово "аrt", добре в≥доме нам, було б≥льше зор≥Їнтоване на гуман≥тарн≥ знанн¤ ≥ в переклад≥ теж означало "ремесло, зан¤тт¤".
” —тародавн≥й √рец≥њ та —тародавньому –им≥ було унормоване розмежуванн¤ м≥ж мистецтвами "високими" ≥ так званими "серв≥льними" (в≥д лат. - бути рабом, служити). ¬≥льн≥ громад¤ни не займалис¤ т¤жкою ф≥зичною працею або обслуговуванн¤м. ¬с≥ њх зусилл¤ були спр¤мован≥ на в≥дв≥дуванн¤ театр≥в, музењв, участь у ф≥лософських диспутах, поетичних змаганн¤х тощо. ƒл¤ цього потр≥бн≥ були так≥ мистецтва, ¤к лог≥ка, астроном≥¤, музика та ≥нш≥. Ќедарма прекрасний бог јполлон, покровитель мистецтв, на гор≥ ѕарнас був оточений ћузами, дочками «евса та ћнемос≥ни, богин¤ми наук та мистецтв, кожна з ¤ких в≥дпов≥дала за св≥й вид мистецтва: ≈втерпа Ч за л≥ричну поез≥ю,  л≥о - за ≥стор≥ю, “ал≥¤ - за комед≥ю, ћельпомена - за трагед≥ю, “ерпсихора - за танець, ≈рато - за любовну поез≥ю, ѕол≥г≥мн≥¤ - за г≥мни, ”ран≥¤ - за астроном≥ю,  алл≥опа - за епос. ј ремеслом - буд≥вельним, с≥льськогосподарським, шевським тощо - займалис¤ раби та б≥дн¤ки. ƒо ремесел або серв≥льних мистецтв в≥дносили колись живопис ≥ скульптуру.
÷¤ традиц≥¤ до де¤коњ м≥ри збер≥галас¤ ≥ в добу —ередньов≥чч¤. ”н≥верситетський курс наук, в ¤кий входили граматика, риторика, лог≥ка, арифметика, геометр≥¤, астроном≥¤ ≥ музика, називали "в≥льними мистецтвами", а прац¤ художник≥в вважалас¤ лише в≥дпов≥ддю на заклик Ѕожественноњ сили.
ј от в епоху ¬≥дродженн¤ , коли з новою силою зазвучали ≥дењ про достоњнство людини, мистецтво стало об'Їктом досл≥дженн¤ в його ор≥Їнтац≥њ на реальну д≥йсн≥сть.
Ќаукове вивченн¤ мистецтва, законом≥рностей його розвитку розпочалос¤ у XVIII ст. ÷е, перш за все, було пов'¤зане з вид≥ленн¤м самост≥йного розд≥лу ф≥лософ≥њ, окремоњ галуз≥ ф≥лософського знанн¤ про красу ≥ закони њњ в≥дтворенн¤ у творах мистецтва, ¤ка д≥стала назву "естетика" (в≥д давньогрецького "aisthesis" - чуттЇве сприйн¤тт¤).
”вага! ¬ науковий об≥г терм≥н "естетика " був уведений н≥мецьким ф≥лософом ќлександром √отл≥бом Ѕаумгартеном, ¤кий назвав свою двотомну працю, що вийшла друком у пер≥од з 1750 по 1758 р≥к, "јкроматична естетика". ≈стетику вчений розгл¤дав ¤к "теор≥ю чуттЇвого п≥знанн¤ ", а мистецтво - ¤к вт≥ленн¤ краси.
Ќову стор≥нку у досл≥дженн¤х природи мистецтва в≥дкрили твори ¬ольтера, ƒ≥дро, Ћесс≥нга, ¬≥нкельмана, представник≥в н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ  анта ≥ √егел¤. њх ≥дењ заклали основи сучасноњ естетичноњ науки. ’оча треба визнати, що у де¤ких випадках висновки вчених того часу були досить неспод≥ваними. “ак, у робот≥ французького абата ∆.Ѕ.ƒюбо " ритичн≥ роздуми про поез≥ю та живопис (1719 р.) зм≥ни у мистецтв≥ по¤снювалис¤ зм≥нами у температур≥ пов≥тр¤. „ерез 50 рок≥в н≥мецький ф≥лософ …оганн √ердер уточнював: мистецтво зм≥нюЇ свою форму п≥д впливом кл≥мату, залежить в≥д нац≥онального характеру.
ƒл¤ √егел¤ мистецтво виступало результатом глобального розвитку св≥ту. ѕричина руху художнього процесу ≥ зм≥ни його стад≥й (символ≥чна, класична, романтична) по¤снюютьс¤ поступовим розвитком јбсолютноњ ≥дењ.
Ќа сьогодн≥шн≥й день естетика, пройшовши довгий шл¤х становленн¤ ≥ розвитку, Ї одн≥Їю з найважлив≥ших ф≥лософсько-культуролог≥чних дисципл≥н.
≈стетика - система закон≥в, пон¤ть та категор≥й, що в≥дображають естетичн≥ ¤кост≥ д≥йсност≥ та процес њњ освоЇнн¤ за законами краси, особливост≥ функц≥онуванн¤ мистецтва, його сприйн¤тт¤ ≥ розум≥нн¤ його результат≥в.
«аймаючись вивченн¤м загальних законом≥рностей розвитку мистецтва, естетика виступаЇ загальною теоретичною основою по в≥дношенню до спец≥альних наук, ¤к≥ здеб≥льшого мають прикладний характер (л≥тературознавство, театрознавство, музикознавство, теор≥¤ образотворчого мистецтва та ≥н.).
ћистецтвознавство - це сукупн≥сть таких спец≥ал≥зованих наук, ¤к≥ покликан≥ вивчити походженн¤ ≥ соц≥ально-естетичну суть мистецтва, його конкретн≥ форми, характер функц≥онуванн¤ тощо.
≤снуЇ досить багато визначень пон¤тт¤ "мистецтво", кожне з ¤ких, опрацьовуючи багатов≥ковий досв≥д вчених - досл≥дник≥в мистецтва, -по-своЇму висв≥тлюЇ його призначенн¤ ≥ сутн≥сн≥ риси. ќдним ≥з них Ї наступне:
ћистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоЇнн¤ д≥йсност≥ за законами краси. ќсоблив≥сть цього освоЇнн¤ пол¤гаЇ у тому, що воно виступаЇ у художньо-образн≥й форм≥.
ќсобливост≥ впливу мистецтва на людину:
1. за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий њњ св≥т у ц≥л≥сност≥;
2. воно може проникати в найпотаЇмн≥ш≥ куточки людськоњ душ≥, хвилювати ≥ роботи людину величною;
3. безпосередньо контактуЇ з емоц≥йною сферою особистост≥, найб≥льш рухливою ≥ пластичною сферою людськоњ псих≥ки;
4. за допомогою мистецтва ≥де¤ вт≥люЇтьс¤ в так≥й форм≥, ¤ка збуджуЇ емоц≥њ, актив≥зуЇ у¤ву, викликаЇ особлив≥ переживанн¤, ¤к≥ називають естетичними, або художн≥ми.
’удожн≥ емоц≥њ виникають лише при зустр≥ч≥ з соц≥ально-≥сторичним, вагомим, важливим дл¤ багатьох. ¬они Ї насл≥дком не механ≥чного, пасивного, а неодм≥нно творчого сприйманн¤, ¤ке п≥дносить людину, розвиваЇ њњ у¤ву та ≥нтелект. ¬заЇмод≥¤ почуттЇвоњ та ≥нтелектуальноњ сфер п≥д час сприйманн¤ художнього твору надаЇ враженню особливоњ сили. Ќедарма рос≥йський психолог Ћ.—.¬иготський, визначаючи мистецтво ¤к "сукупн≥сть естетичних знак≥в, що спр¤мован≥ на збудженн¤ в людин≥ емоц≥й", назвав ц≥ емоц≥њ "розумними". ¬они несум≥сн≥ з сухим рац≥онал≥змом, насичен≥ вищими духовними прагненн¤ми, ≥ перш за все прагненн¤м до прекрасного. Ќапрочуд точне визначенн¤. ƒо реч≥, виникненн¤ таких "розумних" емоц≥й можна вважати ≥ головним критер≥Їм дл¤ розп≥знаванн¤ твору мистецтва у потоц≥ об'Їкт≥в масовоњ культури, псевдомистецтва.
¬агу емоц≥йного впливу твору мистецтва п≥дкреслював у далекому минулому јристотель, великий давньогрецький ф≥лософ. ѕон¤тт¤ "катарсис" (досл≥вно - очищенн¤) було базовим у його теор≥њ прекрасного. –езультатом естетичного впливу мистецтва на людину в≥н вважав особливий стан псих≥ки, коли виникають сильн≥ почутт¤ (жалю, гн≥ву, захопленн¤), в≥д ¤ких, за словами јристотел¤, виникаЇ очищенн¤ ≥ полегшенн¤, пов'¤зане ≥з задоволенн¤м. ‘≥лософськ≥ твори јристотел¤ - вершина розвитку естетичноњ думки античност≥.
ћистецтво пос≥даЇ ун≥кальне м≥сце у духовному житт≥ сусп≥льства завд¤ки своњй пол≥функц≥ональност≥. ћайже кожна з функц≥й мистецтва ¤вл¤Їтьс¤ "дублером" тоњ чи ≥ншоњ форми практичноњ д≥¤льност≥ людини: ≥снуЇ наука, призначенн¤ ¤коњ - вивченн¤ ≥ п≥знанн¤ оточуючого св≥ту, але ≥ мистецтво - п≥знанн¤, Ї педагог≥ка, але ≥ мистецтво - зас≥б вихованн¤, ≥снують мова та сучасн≥ засоби комун≥кац≥њ, а мистецтво - особлива мова ≥ зас≥б ≥нформац≥њ.
–≥зноман≥тн≥ види д≥¤льност≥ людини не п≥дм≥н¤ють мистецтво, або мистецтво не зам≥щаЇ н≥ одну з форм д≥¤льност≥ людини, а навпаки, воно специф≥чно в≥дтворюЇ, моделюЇ кожну з них. ¬ цьому ≥ пол¤гаЇ основна особлив≥сть мистецькоњ д≥¤льност≥ в њњ всезагальн≥й форм≥.

‘ункц≥њ мистецтва:
1. сусп≥льно-перетворююча;
2. п≥знавально-евристична;
3. художньо-концептуальна;
4. передбаченн¤;
5. ≥нформац≥йна та комун≥кативна;
6. виховна;
7. нав≥юванн¤;
8. естетична;
9. гедон≥стична.

1. —усп≥льно-перетворююча функц≥¤ (мистецтво ¤к д≥¤льн≥сть). ¬и¤вл¤Їтьс¤ у тому, що художн≥й тв≥р зд≥йснюЇ ≥дейно - естетичний вплив на людей, включаЇ њх у ц≥л≥сно спр¤мовану д≥¤льн≥сть ≥ тим самим бере участь у переоформленн≥ сусп≥льства.  р≥м того, сам процес творчост≥ - це перетворенн¤ за допомогою у¤ви вражень, факт≥в з реального житт¤. «рештою, будь-¤кий матер≥ал, з ¤ким працюЇ художник, теж п≥дл¤гаЇ переробц≥, в результат≥ ¤коњ з'¤вл¤Їтьс¤ нова ¤к≥сть. ƒе¤к≥ науков≥ школи заперечують або применшують можлив≥сть участ≥ мистецтва у перетворенн≥ ≥снуючого св≥ту. ¬они звод¤ть значущ≥сть мистецтва до виконанн¤ компенсаторноњ функц≥њ - мистецтво у сфер≥ ƒуху допомагаЇ в≥дновити втрачену гармон≥ю. “ака д≥¤ притаманна мистецтву, але ≥дењ талановитого митц¤ рано чи п≥зно "буд¤ть" св≥дом≥сть аудитор≥њ, примушують њњ по-новому сприйн¤ти звичне ¤вище.
2. ѕ≥знавально-евристична (мистецтво ¤к знанн¤ та просв≥та). Ќе дивл¤чись на те, що найвидатн≥ш≥ ф≥лософи св≥ту ѕлатан та –егель вважали мистецтво нижчою формою п≥знанн¤ ≥стини, ¤ка не може вступати у суперництво н≥ з ф≥лософ≥Їю, н≥ з рел≥г≥Їю, все ж таки треба визнати, що п≥знавальн≥ можливост≥ мистецтва величезн≥. ћистецтво здатне досл≥дити т≥ сторони житт¤, ¤к≥ недоступн≥ науц≥. ” формул≥ води Ќ2ќ схоплено закон ≥снуванн¤ ¤вища. “а картина талановитого художника-марин≥ста здатна передати могутн≥сть стих≥њ. ћистецтво освоюЇ багатство предметно-чуттЇвого св≥ту, в≥дкриваЇ нове у вже в≥домих речах, в звичайному -незвичайне.
3. ’удожньо-концептуальна (мистецтво ¤к анал≥з стану св≥ту). ћистецтво прагне глобального мисленн¤, розв'¤занн¤ загальносв≥тових проблем, осмисленн¤ стану св≥ту. ’удожника ц≥кавить ≥ дол¤ його героњв, ≥ людства в ц≥лому, в≥н мислить у масштабах ¬сесв≥ту та ≥стор≥њ, з ними узгоджуЇ свою творч≥сть. ≤стор≥¤ мистецтва може надати величезну к≥льк≥сть таких приклад≥в. ’оча не завжди ц¤ функц≥¤ очевидна. ” сучасн≥й науц≥ сильна ≥ анти≥нтелектуальна теч≥¤, що йде в≥д ≥нтуњтив≥зму јнр≥ Ѕергсона, в психолог≥њ - в≥д «≥гмунда ‘рейда, в мистецтв≥ - це теч≥¤ сюрреал≥зму, ¤ка визнаЇ "автоматичне письмо", "еп≥дем≥ю сну", "в≥дключенн¤ розуму". јле ≥ в такому випадку ми отримуЇмо своЇр≥дну картину св≥ту, що будуЇтьс¤ на спалахах ≥нтуњц≥њ.
4. ‘ункц≥¤ передбаченн¤ ("кассандр≥вське начало"). ≤ у даному випадку мова йде про використанн¤ ≥нтуњц≥њ. якщо вчений робить висновок ≥ндуктивним шл¤хом, то художник здатний образно у¤вити соб≥ майбутнЇ. ’удожник, опираючись на ≥нтуњц≥ю, може достов≥рно передбачити майбутнЇ шл¤хом екстрапол¤ц≥њ - в≥рог≥дного продовженн¤ л≥н≥њ розвитку вже ≥снуючого. ≤ тут ми маЇмо на уваз≥ не лише фантастику, хоча це ≥ Ї найб≥льш зручний приклад.
5. ≤нформац≥йна та комун≥кативна (мистецтво ¤к пов≥домленн¤ ≥ сп≥лкуванн¤). јнал≥з саме ц≥Їњ функц≥њ мистецтва лежить в основ≥ сучасних естетичних теор≥й, що розробл¤ютьс¤ ^сем≥отикою, ^компаратив≥стикою та ≥н. ћистецтво розгл¤даЇтьс¤ ¤к своЇр≥дний канал зв'¤зку, ¤к знакова система, що несе ≥нформац≥ю. ѕри цьому ≥нформац≥йн≥ можливост≥ художньоњ мови ви¤вл¤ютьс¤ значно ширшими, мова мистецтва б≥льш зрозум≥ла, метафорична, емоц≥йно сильн≥ша, н≥ж розмовна.
6. ¬иховна ("формуванн¤ ц≥л≥сноњ особистост≥). ¬иховне значенн¤ ф≥лософ≥њ пол¤гаЇ у вплив≥ на формуванн¤ св≥тогл¤ду, пол≥тики - на пол≥тичн≥ погл¤ди, а от мистецтво впливаЇ комплексно ≥ на розум, ≥ на душу людини, формуЇ ц≥л≥сну особист≥сть. “а вплив мистецтва не дидактичний, не морал≥заторський. ћистецтво впливаЇ на особист≥сть через естетичний ≥деал, ¤кий ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к в позитивних, так ≥ в негативних образах. ћистецтво дозвол¤Ї людин≥ пережити ≥нш≥ житт¤ ¤к своњ, збагатитис¤ чужим досв≥дом. ÷ей досв≥д виступаЇ ¤к художньо орган≥зований, узагальнений, осмислений художником.  р≥м цього, особливост≥ сучасного житт¤ робл¤ть чи не найважлив≥шою ще одну здатн≥сть мистецтва - контакт ≥з твором мистецтва даЇ можлив≥сть розр¤дити внутр≥шню напругу, хвилюванн¤, що породжуЇтьс¤ реальним житт¤м, хоча б частково компенсувати монотонн≥сть буденност≥.
7. ‘ункц≥¤ нав≥юванн¤ (сугестивна). ћистецтво здатне нав≥ювати спос≥б мисленн¤, почутт¤, майже г≥пнотичне впливаЇ на людську псих≥ку. ќсобливо ц¤ його здатн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ у складн≥ пер≥оди ≥стор≥њ. Ѕез сумн≥ву, художник повинен усв≥домлювати значенн¤ ц≥Їњ функц≥њ ≥ в≥дпов≥дально ставитис¤ до своЇњ д≥¤льност≥.
8. ≈стетична ("формуванн¤ ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й). ѕ≥д впливом мистецтва формуютьс¤ естетичн≥ смаки, пробуджуЇтьс¤ творче начало особистост≥, њњ бажанн¤ творити за законами краси. ÷е зовс≥м не означаЇ, що кожна особист≥сть повинна демонструвати своЇ бажанн¤ брати участь у художн≥й самод≥¤льност≥. јле все, що робить людина, повинно узгоджуватис¤ з у¤вленн¤ми про красу ≥ м≥ру, а у¤вленн¤ про суть мистецтва, критер≥њ оц≥нки твор≥в мистецтва повинн≥ бути сформованими.
9. √едон≥стична ("функц≥¤ насолоди). ÷¤ функц≥¤ пов'¤зана з тим, що ≥снуЇ ≥гровий аспект художньоњ д≥¤льност≥. √ра ¤к ви¤в свободи приносить естетичну насолоду, рад≥сть, духовне натхненн¤.
“акими Ї найважлив≥ш≥ функц≥њ мистецтва, хоча њх перел≥к не обмежуЇтьс¤ названими. Ќе зважаючи на в≥дсутн≥сть пр¤моњ прагматичноњ доц≥льност≥, ≥снуванн¤ людей без мистецтва неможливе. ћистецтво формуЇ особист≥сть всеб≥чно, формуЇ моральн≥ принципи, естетичн≥ смаки, розширюЇ кругоз≥р, знанн¤, у¤ву, фантаз≥ю. ¬сезагальна потреба в мистецтв≥ випливаЇ, за словами великого н≥мецького ф≥лософа √.√егел¤, з розумного прагненн¤ людини духовно освоњти внутр≥шн≥й ≥ зовн≥шн≥й св≥ти, у¤вивши њх ¤к предмет, в ¤кому вона вп≥знаЇ власне "я".

—пециф≥ка художнього образу
‘ормою мисленн¤ у мистецтв≥ виступаЇ художн≥й образ. ÷е основа будь-¤кого виду мистецтва, а спос≥б творенн¤ художнього образу - головний критер≥й приналежност≥ до р≥зних вид≥в мистецтва. ќбрази виникають у св≥домост≥ людей п≥д впливом реальноњ д≥йсност≥, сприйн¤тоњ за допомогою орган≥в чутт≥в. ¬они Ї коп≥¤ми, в≥дбитками д≥йсност≥. ќбрази збер≥гаютьс¤ в пам'¤т≥ ≥ можуть бути в≥дтворен≥ у¤вою. Ќа основ≥ образ≥в пам'¤т≥ художник створюЇ нову реальн≥сть - художн≥й образ, ¤кий в свою чергу викликаЇ у св≥домост≥ людей (слухач≥в, гл¤дач≥в) низку у¤вних образ≥в.
’удожн≥й образ - це таке пор≥вн¤нн¤, сп≥вставленн¤ р≥зних елемент≥в реального або придуманого св≥ту, в результат≥ ¤кого з'¤вл¤Їтьс¤ новий образ.
’удожн≥й образ над≥лений своЇю лог≥кою, в≥н розвиваЇтьс¤ за своњми внутр≥шн≥ми законами. ∆иттЇвий матер≥ал, що лежить в основ≥ твору, веде за собою, ≥ художник ≥нод≥ приходить зовс≥м не до того результату, ¤кого прагнув. ѕо великому рахунку, художн≥й образ будуЇтьс¤ парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне. ўо сп≥льного у дол≥ талановитоњ д≥вчини ≥ житт≥ чайки? ј саме цей художн≥й образ використовуЇ ј. „ехов у своњй безсмертн≥й драм≥. ¬ образ≥ через з≥ткненн¤ далеких одне в≥д одного ¤вищ розкриваютьс¤ незв≥дан≥ сторони ≥ в≥дношенн¤ реальност≥.
ћистецтво ¤к одна з найважлив≥ших складових культури про¤вл¤Ї себе в р≥зноман≥тт≥ конкретних вид≥в художньоњ творчост≥, к≥льк≥сть ≥ складн≥сть ¤ких неухильно зростаЇ в≥дпов≥дно до вимог часу.
¬ид мистецтва - це реальн≥ форми художньо-творчоњ д≥¤льност≥, що р≥зн¤тьс¤, перш за все, способом вт≥ленн¤ художнього зм≥сту, специф≥кою творенн¤ художнього образу.
“ак, наприклад, ¤кщо слово виступаЇ вих≥дним матер≥алом дл¤ творенн¤ художнього образу в л≥тератур≥, то у музиц≥ художн≥й образ формуЇтьс¤ через звук, у образотворчому мистецтв≥ - об'Їмно-пластичними формами. ѕитанн¤ про джерело багатоман≥тност≥ вид≥в мистецтва - одне з традиц≥йних дл¤ естетичноњ теор≥њ.  ант вважав, що таким джерелом виступаЇ багатство зд≥бностей самого суб'Їкта, √егель шукав його у внутр≥шн≥й диференц≥ац≥њ абсолютноњ ≥дењ, французьк≥ матер≥ал≥сти - у особливост¤х матер≥алу, ¤ким користуютьс¤ митц≥. Ќа сьогодн≥шн≥й день не можна вважати цю проблему повн≥стю вир≥шеною. «розум≥ло одне: критер≥¤ми визначенн¤ виду мистецтва не можуть виступати лише засоби виразност≥ або зм≥ст. ÷≥ критер≥њ пов'¤зан≥ з характеристикою художньоњ д≥¤льност≥ в ц≥лому: предмет зображенн¤, зм≥ст, засоби виразност≥, форми вт≥ленн¤, вплив.
ќтже, маючи сп≥льне походженн¤ та сп≥льн≥ засади, види мистецтва ≥стотно в≥др≥зн¤ютьс¤ один в≥д одного. ¬≥др≥зн¤ютьс¤ матер≥алом, з ¤кого твор¤тьс¤ певн≥ художн≥ образи, б≥льшою чи меншою под≥бн≥стю цих образ≥в до реальноњ д≥йсност≥, способом передач≥ образу тощо.
”вага! ’удожн≥й розвиток людства йшов в≥д перв≥сного синкретизму до вид≥ленн¤ окремих вид≥в мистецтв (в≥д злитого в Їдине ц≥ле художнього мисленн¤ у давнину в≥докремились танець, музика, театр, л≥тература ≥ т.д.). ” подальшому зд≥йснюЇтьс¤ зворотн≥й рух Ч в≥д окремих мистецтв до њх синтезу (арх≥тектура вступаЇ в синтез з живописом, к≥но об'ЇднуЇ р¤д мистецтв).
—п≥вв≥дношенн¤ м≥ж видами мистецтва, њх б≥льша чи менша залежн≥сть один в≥д одного маЇ ≥сторичн≥ корен≥.  ожна ≥сторична епоха вибудовуЇ свою систему класиф≥кац≥њ вид≥в мистецтва.
јристотель стверджував, що у вс≥х вид≥в мистецтв Ї сп≥льна основа -це м≥мез≥с (насл≥дуванн¤ д≥йсност≥). –≥зниц¤ м≥ж ними у тому, з ¤коњ причини ≥ ¤кими засобами це насл≥дуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤. ¬ епоху ¬≥дродженн¤ р≥зницю м≥ж мистецтвами вбачали у тому, ¤кий матер≥ал використовуЇтьс¤, в≥дпов≥дно, ¤кий орган чутт¤ актив≥зуЇтьс¤ при сприйн¤тт≥ твору мистецтва. ѕод≥бний п≥дх≥д втримавс¤ досить довго. Ћише у н≥мецьк≥й класичн≥й естетиц≥ виникли нов≥ ≥дењ. «окрема, –егель стверджував, що види мистецтв розвиваютьс¤ ¤к система, що народжуЇтьс¤ "духовним кл≥матом епохи".
—истема м≥н¤Їтьс¤, в н≥й вид≥л¤Їтьс¤ той вид мистецтва, ¤кий найб≥льше в≥дпов≥даЇ ≥сторичн≥й своЇр≥дност≥ епохи:
ѕерша стад≥¤ розвитку мистецтв - символ≥чна. ≤де¤ шукаЇ адекватного њй чуттЇвого про¤ву, у матер≥ал≥ ви¤вл¤Їтьс¤ нат¤ком, тут необх≥дна повна в≥дпов≥дн≥сть м≥ж зм≥стом ≥ формою (¤к, наприклад, у арх≥тектур≥ —тародавнього ™гипту).
ƒруга стад≥¤ - класична. ѕрикладом може виступити скульптура ƒавньоњ √рец≥њ - дом≥нанта всього античного мистецтва, що утверджуЇ гармон≥йну Їдн≥сть людини ≥ св≥ту.
“рет¤ - романтична. «а словами √егел¤, головна ознака ц≥Їњ стад≥њ у тому, що ≥дењ прагнуть переваги над зовн≥шн≥м, це призводить до нев≥дпов≥дност≥ зм≥сту ≥ форми. ” рол≥ ведучих вид≥в мистецтва свого часу √егель визначав музику, поез≥ю, живопис.
” XIX ст. процес формуванн¤ основних вид≥в мистецтва був практично завершений. «апропонована у той час класиф≥кац≥¤ мистецтв акцентувала художнЇ значенн¤ простору або часу у видах мистецтва, њх вплив≥ на органи чутт¤. ¬иробилась ≥ стала традиц≥йною вищенаведена схема.
«розум≥ло, що запропонован≥ принципи класиф≥кац≥њ твор≥в мистецтва не можна вважати остаточними, вони нос¤ть лише загальний характер ≥ потребують подальшого уточненн¤, тим б≥льше, що з розвитком техн≥чних засоб≥в, по¤вою нових виражальних можливостей можна оч≥кувати виникненн¤ нових вид≥в мистецтва.  р≥м того, розширюЇтьс¤ прост≥р дл¤ взаЇмовплив≥в, синтезу мистецтв.

—интез мистецтв - це союз р≥вноправних вид≥в мистецтва, що скерован≥ до одн≥Їњ мети ≥ у результат≥ дають нову художню ¤к≥сть.
Ќаприклад, поЇднанн¤ музики ≥ театру призводить до по¤ви музичного театру у р≥зноман≥тних його формах. јрх≥тектурний прост≥р обумовлюЇ характер оздобленн¤. —интез образотворчого мистецтва ≥ арх≥тектури породжуЇ монументальний живопис. Ќе менш важливим Ї ≥ безпосередн≥й зв'¤зок, ¤кий зд≥йснюЇтьс¤ м≥ж видами мистецтва, коли п≥д впливом одного твору мистецтва народжуЇтьс¤ ≥нший. ѕ≥д впливом вражень в≥д живописних твор≥в народжуЇтьс¤ музичний тв≥р (наприклад, " артинки з виставки" ћодеста ћусоргського), або л≥тературний тв≥р вимагаЇ образотворчого доповненн¤ (згадаймо ген≥альну " атерину" “араса √ригоровича Ўевченка).

—тиль у мистецтв≥
ўе одним ірунтовним пон¤тт¤м, необх≥дним дл¤ повноц≥нного анал≥зу твору мистецтва виступаЇ пон¤тт¤ "стиль". —аме слово маЇ давньогрецьке походженн¤, в давнину означало назву палички дл¤ письма. ѕоступово значенн¤ слова зм≥нювалос¤, хоча в основ≥ залишилос¤ у¤вленн¤ про т≥ риси, ¤к≥ можуть бути зовн≥шньо ви¤влен≥.
—тиль у мистецтв≥ - це структурна Їдн≥сть образноњ системи, зовн≥шньо ви¤влених прийом≥в художньоњ виразност≥, що застосовуютьс¤ у мистецтв≥.
ѕон¤тт¤ "стиль" використовуЇтьс¤ дл¤ характеристики етапу у розвитку мистецтва р≥зних художн≥х напр¤мк≥в, ≥ндив≥дуальноњ манери художника. ” цьому випадку пон¤тт¤ "напр¤м", "теч≥¤" можна вважати синон≥мами стилю. ѕередумовами виникненн¤ стилю виступають особливост≥ ≥сторичного моменту, ¤кий переживаЇ сусп≥льство. ƒо де¤коњ м≥ри, можна вважати стиль у мистецтв≥ своЇр≥дним в≥ддзеркаленн¤м епохи, њњ "в≥зитною карткою".

2. ќсновн≥ види мистецтва.
Ѕагатоман≥тн≥сть вид≥в мистецтва даЇ можлив≥сть естетично освоювати св≥т у вс≥й його складност≥ ≥ багатств≥. Ќема головних ≥ другор¤дних вид≥в мистецтва, кожний з них маЇ своњ особливост≥ та переваги. «упинимось на коротк≥й характеристиц≥ де¤ких з них.
Ћ≥тература. Ќазва походить в≥д латинського слова "буква".
Ћ≥тература - це вид мистецтва, ¤кий естетично освоюЇ св≥т у художньому слов≥.
Ћ≥тература маЇ ун≥кальн≥ п≥знавальн≥ можливост≥, адже за допомогою слова д≥йсн≥сть досл≥джуЇтьс¤ комплексно, у вс≥й багатогранност≥ - не т≥льки чуттЇво, але й через умовив≥д. —лово - ось матер≥ал л≥тературного образу. ќбразн≥сть в сам≥й основ≥ мови, ¤ка створюЇтьс¤ людьми, вбираЇ њх досв≥д ≥ стаЇ формою мисленн¤. ¬ процес≥ формуванн¤ усного мовленн¤ в≥дбувалос¤ перенесенн¤ под≥бних рис в≥д ¤вища до ¤вища, збагаченн¤ асоц≥ативними переходами. ÷е ≥ стало основою здатност≥ до художнього в≥дображенн¤ д≥йсност≥ у слов≥. √егель назвав слово найпластичн≥шим матер≥алом, ¤кий безпосередньо належить ƒуху.
” до≥сторичн≥ часи л≥тература ≥снувала лише в усному вигл¤д≥. ѕри виникненн≥ писемност≥ починаЇтьс¤ новий етап розвитку л≥тератури, хоча фольклор не втрачаЇ свого значенн¤ ¤к основа л≥тератури ≥ по сьогодн≥.
Ћ≥тература ≥снуЇ у трьох видах художнього тексту: епос (досл≥вно - розпов≥дь), л≥рика (досл≥вно - те, що виконуЇтьс¤ п≥д л≥ру), драма (досл≥вно - д≥¤). ¬≥др≥зн¤Їтьс¤ один р≥зновид в≥д ≥ншого способом формуванн¤ художнього образу. Ќаприклад, драма об'ЇднуЇ твори, що призначен≥ дл¤ виконанн¤ на сцен≥, њњ жанров≥ п≥дрозд≥ли: трагед≥¤, комед≥¤, ядрами, мелодрама, фарс. Ћ≥рика ж найчаст≥ше безсюжетна, вир≥зн¤Їтьс¤ високою емоц≥йн≥стю, суб'Їктивн≥стю, насичен≥стю художнього образу. ѕризначенн¤ епосу - викласти поступову опов≥дь про р¤д под≥й. ¬ письмов≥й л≥тератур≥ еп≥чними жанрами вважаютьс¤ роман, пов≥сть, новела, допов≥данн¤, нарис. ’арактеристика кожного з названих жанр≥в теж вимагаЇ уточнень. “ак, наприклад, ≥сторичн≥ перекази давнини склали основу дл¤ середньов≥чних рицарського та ком≥чного роману, а пот≥м розвинулись у побутовий, ≥сторичний, пригодницький, любовний та ≥нш≥ романи.
Ќ≥що, н≥¤к≥ ≥нш≥ художн≥ враженн¤ не можуть зам≥нити художнЇ читанн¤, бо це основна форма художньоњ комун≥кац≥њ. ÷ей статус л≥тератури по¤снюЇтьс¤ њњ опорою на природне мовленн¤, в ¤кому сконцентровано досв≥д людства, њњ ор≥Їнтац≥Їю на сп≥втворче сприйн¤тт¤, на роботу у¤ви, фантаз≥њ, на пост≥йне обов'¤зкове вловлюванн¤ надсмислу (п≥дтексту).
“анець (в≥д н≥мецького слова "рух"). ÷е вид мистецтва, матер≥алом ¤кого Ї поетично осмислен≥, орган≥зован≥ у час≥ ≥ простор≥ рухи ≥ пози людського т≥ла. “анець ≥ може бути пов'¤заний безпосередньо з музикою, тод≥ в≥н називаЇтьс¤ "хореограф≥¤".
¬ основ≥ танцю, ¤к окремого виду мистецтва, лежать перв≥сн≥ ритуали, ритм≥зован≥ рухи, ¤к≥ мали, очевидно, маг≥чний вплив на оточуючих. “анець ≥снував одночасно ≥ ¤к виконавське, ¤к творче мистецтво, тобто автор одночасно виступав ≥ виконавцем. ќсобливого статусу танець набув у —тародавн≥й ≤нд≥њ, де ≥ сьогодн≥ залишаЇтьс¤ важливим компонентом культури. ” —тародавн≥й √рец≥њ танець виступав частиною культу. ¬ епоху ¬≥дродженн¤ з'¤вл¤ютьс¤ нов≥, св≥тськ≥ форми танцю (швидк≥ та пов≥льн≥). ” 1661 р. у ‘ранц≥њ створюЇтьс¤  орол≥вська јкадем≥¤ танцю, що розробила систему класичноњ хореограф≥њ. ÷е з≥грало велику роль у розвитку балетного мистецтва, адже тод≥ й було визначено основн≥ нормативн≥ правила балету: виворотн≥сть н≥г, в≥дпов≥дн≥ положенн¤ рук, встановлено перел≥к основних позиц≥й ≥ перем≥щень. ѕоступово танцювальна техн≥ка ускладнювалась, з'¤вл¤лис¤ нов≥ рухи ≥ прийоми. ѕор¤д з д≥йовим танцем, де були сюжетн≥ мотиви, розвивались ≥ форми "чистого" танцю. ј в романтичному балет≥ з 30-х рок≥в XIX ст. у танц≥ вже на "пуантах" (спец≥альному взутт≥) танець отримав образне осмисленн¤.
≤снують р≥зноман≥тн≥ форми так званого побутового танцю -народного, бального. ¬ цих танц¤х ¤скраво ви¤вл¤ютьс¤ нац≥ональн≥ особливост≥. ј сцен≥чн≥ вар≥анти цих форм танцю широко в≥дом≥ у всьому св≥т≥, це один з найпопул¤рн≥ших вид≥в мистецтва.
ћузика. Ќазва походить в≥д грецького виразу, що перекладаЇтьс¤ ¤к "мистецтво муз".
ћузика - це вид мистецтва, ¤кий в≥дображаЇ реальну д≥йсн≥сть в емоц≥йних переживанн¤х ≥ наповнених почутт¤м ≥де¤х, що виражаютьс¤ через звуки особливого роду, в основ≥ ¤ких - узагальнен≥ ≥нтонац≥њ людськоњ мови.
ћузика виникаЇ ще на зор≥ ≥снуванн¤ людства. —початку вона виконувала ритуальну функц≥ю, повторюючи ритм трудових рух≥в, полегшувала виконанн¤ роботи та спри¤ла цьому. ћузика створюЇ особлив≥ звуки, ¤к≥ не ≥снують в природ≥ ≥ ¤к≥ не ≥снують поза музикою. јле в основ≥ своњй музичний звук маЇ под≥бн≥сть до ≥нтонац≥й людини, ц≥ ≥нтонац≥њ завжди емоц≥йно насичен≥, сплетен≥ з людських почутт≥в. ћузика говорить з людиною "безпосередньою мовою душ≥", хвилюЇ людину, викликаЇ багато емоц≥й.
”вага. ћузика - це не в≥дображенн¤ предметного св≥ту, а в≥дображенн¤ людських почутт≥в та думок.
«асобами виразност≥ у музиц≥ виступають мелод≥¤, пол≥фон≥¤, ритм, композиц≥¤. ћузика маЇ ¤скраво виражен≥ нац≥ональн≥ риси, що ви¤вл¤ютьс¤ у ≥нтонац≥йному, мелод≥йному, ритм≥чному строњ. як правило, лише з дек≥лькох звук≥в ми можемо вп≥знати, ¤кому народов≥ належить тв≥р ≥ у ¤кий час його написано.
¬ залежност≥ в≥д того, ¤к виконуЇтьс¤ музичний тв≥р, розр≥зн¤ють вокальну, ≥нструментальну та вокально-≥нструментальну музику. Ќайголовн≥ш≥ види музики: симфон≥чна, камерна, оперна. ј жанри - симфон≥¤, соната, оратор≥¤, сюњта, п≥сн¤, папера (героњчна, ком≥чна, л≥рико-побутова) та ≥нш≥. ћузика по своњй природ≥ динам≥чна, це пот≥к звук≥в, що живе у час≥. ÷е один з найд≥йов≥ших вид≥в мистецтва.
“еатр.
“еатр - це вид мистецтва, в ¤кому образне в≥дтворенн¤ д≥йсност≥ в≥дбуваЇтьс¤ у форм≥ драматичноњ д≥њ, сцен≥чноњ гри, що зд≥йснюЇтьс¤ акторами перед гл¤дачами
“еатр займаЇ особливе м≥сце серед ≥нших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних вид≥в мистецтва, тобто об'ЇднуЇ у соб≥ р≥зн≥ види мистецтва. ќснова театру - драматург≥¤. ∆анри драматург≥њ: трагед≥¤, комед≥¤, драма. ≈лементи процесу створенн¤ вистави: режисерський задум, сценограф≥¤, музика, костюми, грим, осв≥тленн¤, рекв≥зит, бутафор≥¤, декорац≥њ.
≤снують р≥зн≥ форми театрального мистецтва: театр драматичний, музичний, л¤льковий. Ќадзвичайно важливим Ї вплив на формуванн¤ театру ¤к виду мистецтва нац≥ональних традиц≥й ≥ психолог≥чних особливостей бутт¤ народу. «агальнов≥домо, що театр  итаю, ≤нд≥њ, япон≥њ з особливим ритуалом використанн¤ масок, гримом, системою символ≥в дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д Ївропейського театру.
 ≥номистецтво - це вид художньоњ творчост≥, що ув≥йшов в систему синтетичних вид≥в мистецтва у XX ст. ќсоблив≥сть к≥номистецтва у тому, що воно даЇ можлив≥сть безпосереднього в≥дображенн¤ д≥йсност≥ у њњ просторово-часов≥й Їдност≥, зображаЇ д≥йсн≥сть рухомою, динам≥чною.
«агальноприйн¤то, що у сферу мистецтва вход¤ть:
1. документал≥стика (в≥д ≥нформац≥йно-хрон≥кальних к≥ностр≥чок до художньоњ публ≥цистики ≥ документально-поетичних ф≥льм≥в);
2. науково-попул¤рне к≥но (з документальними, мультипл≥кац≥йними й ≥гровими кадрами та еп≥зодами);
3. рекламн≥ ф≥льми, ¤ким властив≥ специф≥чн≥ художн≥ особливост≥;
4. експериментальн≥ ф≥льми, що поЇднують у соб≥ вс≥ назван≥ види.

јрх≥тектура. ќбразотворче мистецтво
÷≥ види мистецтва в≥днос¤тьс¤ до так званих просторових. ќб'ЇднуЇ њх те, що њх твори найб≥льш довгов≥чн≥, збер≥гаютьс¤ у в≥ках. ћожна сказати, що пам'¤тники арх≥тектури, шедеври живопису вт≥люють мр≥ю гет≥вського ‘ауста: "«упинись, мить, бо ти прекрасна". ќбрази вс≥х просторових мистецтв створюютьс¤ художниками з мертвоњ матер≥њ, њм надаЇтьс¤ форма, ¤ка в≥дпов≥даЇ у¤вному зоровому образу, що виник у св≥домост≥ художника п≥д безпосередн≥м враженн¤м в≥д д≥йсност≥ чи створений його фантаз≥Їю на п≥дстав≥ образ≥в, збережених пам'¤ттю. “ому ц≥ мистецтва ще можна було б назвати формотворчими. јле у широкий вжиток ув≥йшли терм≥ни "образотворч≥мистецтва", "пластичн≥мистецтва" в≥д грецького слова - л≥пити, створювати форми.
јрх≥тектура (лат. architectura, в≥д грец. architektekthon - буд≥вничий) - мистецтво проектувати ≥ будувати будинки та ≥нш≥ споруди (також њх комплекси), що створюють матер≥ально орган≥зоване середовище, необх≥дне люд¤м дл¤ њхнього житт¤ ≥ д≥¤льност≥, в≥дпов≥дно до призначенн¤, техн≥чних можливостей ≥ естетичних переконань сусп≥льства.
ћета цього виду мистецтва - формуванн¤ д≥йсност≥ за законами краси при спорудженн≥ буд≥вель, що задовольн¤ють потреби людини. јрх≥тектура створюЇ утил≥тарно-художн≥й св≥т, в≥дмежований в≥д природи, такий, що протистоњть стих≥¤м ≥ дозвол¤Ї люд¤м використовувати цей "олюднений прост≥р" у в≥дпов≥дност≥ з њх потребами ≥ можливост¤ми.
ќбрази арх≥тектури принципово в≥дм≥нн≥ в≥д образ≥в ≥нших вид≥в мистецтва. √оловне, що справл¤Ї враженн¤ в арх≥тектурному твор≥, це його пропорц≥њ, ритм≥ка об'Їмних мас, ¤к≥ ≥ робл¤ть одну споруду величною, а ≥ншу - примхливо-грайливою чи похмурою. ” цьому розум≥нн≥ арх≥тектуру називають "застиглою музикою".
∆ивопис, або мал¤рство. ЌемаЇ сюжет≥в ≥ тем, ¤к≥ б були недоступн≥ живописному вт≥ленню. —аме цю ун≥кальну властив≥сть п≥дкреслюЇ слово, ¤ке використовуЇтьс¤ у назв≥ цього виду мистецтва. якщо намагатис¤ дати визначенн¤ цього виду мистецтва на п≥дстав≥ техн≥чних характеристик, воно може бути досить см≥шним - це нанесенн¤ в певн≥й посл≥довност≥ на ту чи ≥ншу поверхню пл¤м р≥зного кольору. јле важливо те, що ц≥ пл¤ми здатн≥ впливати на у¤ву людини.
∆ивопис - це зображенн¤ на площин≥ картин реального св≥ту, ¤к≥ переформовуютьс¤ у творч≥й у¤в≥ художника.
ѕерш≥ живописн≥ роботи можна в≥днайти вже у пору перв≥сност≥, хоча метою "'художника" тод≥ було бажанн¤ передати не ст≥льки реальне зображенн¤, ск≥льки смисл побаченого. ƒовершен≥ зразки живопису залишили культури —тародавнього ™гипту, √рец≥њ, доби —ередньов≥чч¤. јле переломним етапом у розвитку живопису стала епоха ¬≥дродженн¤, коли повною м≥рою ви¤вилис¤ найголовн≥ш≥ переваги живопису у вивченн≥ та ф≥ксац≥њ живого людського образу у багатоман≥тност≥ його про¤в≥в.
—ьогодн≥ живопис у своЇму арсенал≥ маЇ безл≥ч засоб≥в дл¤ в≥дтворенн¤ творчоњ фантаз≥њ художника. ¬икористовуЇтьс¤ живопис: 
1. монохромний (однокол≥рним тоном чи в≥дт≥нками одного тону) ≥ система взаЇмозалежних кол≥рних тон≥в (барвиста гама);
2. незм≥нний локальний кол≥р ≥ зм≥ни кольору (п≥втони, переходи, в≥дт≥нки), що показують розходженн¤ у висв≥тленн≥ предмет≥в ≥ в њхньому положенн≥ в простор≥;
3. рефлекси, що показують взаЇмод≥ю фарб;
4. загальний тон дозвол¤Ї зобразити предмети в Їдност≥ з навколишн≥м середовищем, вальори утвор¤ть найтонш≥ градац≥њ тону; 
5. на безпосередньому вивченн≥ натури засноване в≥дтворенн¤ природного висв≥тленн¤ ≥ пов≥тр¤ного середовища (пленер).
¬иразн≥сть живопису визначаЇтьс¤ ≥ характером мазка, обробкою барвистоњ поверхн≥ (фактура). ѕередача обс¤гу ≥ простору зв'¤зана з л≥н≥йною ≥ пов≥тр¤ною перспективою, св≥тлот≥ньовим моделюванн¤м, використанн¤м тональних градац≥й ≥ просторових ¤костей теплих ≥ холодних кольор≥в. ∆ивопис може бути одношаровим (јлла прима) ≥ багатошаровим, що маЇ п≥дмальовок ≥ лес≥ровки.
ќсновою живопису, ¤к ≥ ≥нших образотворчих мистецтв, Ї рисунок (л≥н≥¤). јле вже у XIX ст. остаточно в≥дбулос¤ розмежуванн¤ живопису ≥ граф≥ки. ∆ивопис, залишивши рисунок пом≥чним компонентом, узаконив перел≥к основних виражальних засоб≥в. ќсь вони:
1. колорит - гармон≥йне поЇднанн¤ кольор≥в, њх сп≥льне звучанн¤;
2. композиц≥¤ - поЇднанн¤ вс≥х елемент≥в картини у Їдине ц≥ле; 
3. св≥тлот≥нь;
4. фактура, спос≥б накладанн¤ фарб.

—кульптура.
Ќазва цього виду мистецтва походить в≥д латинського слова, що означаЇ "вис≥каю", "вир≥заю".
—кульптура - це вид мистецтва, в ¤кому образи д≥йсност≥ в≥дтворюютьс¤ в пластичних, об'Їмно-просторових формах при використанн≥ р≥зних матер≥ал≥в.
” скульптури ¤к мистецтва Ї своњ особливост≥, своЇ коло сюжет≥в. ÷е пов'¤зано, перш за все, з можливост¤ми, ¤кост¤ми того матер≥алу, з ¤кого робитьс¤ скульптурний тв≥р. ¬≥дтак, можемо ви¤вити дек≥лька найголовн≥ших способ≥в творенн¤ скульптури: вис≥канн¤ (¤кщо використовуютьс¤ тверд≥ матер≥али: мармур, гран≥т), вир≥занн¤ (дерево), л≥пка (глина та ≥нш≥ м'¤к≥ матер≥али), литт¤ (метал, пластмаса). ” наш час к≥льк≥сть матер≥ал≥в, ¤к≥ можуть використовувати скульптори, значно розширилась, ≥ це дозвол¤Ї ур≥зноман≥тнити виражальн≥ засоби цього виду мистецтва.
¬иди скульптури розр≥зн¤ють за њњ призначенн¤м. —кульптура под≥л¤Їтьс¤ на монументальну (включаючи монументально-пам'¤тникову та монументально-декоративну), станкову (камерну) ≥ так звану скульптуру малих форм. ћонументальна скульптура буваЇ, ¤к правило, великих розм≥р≥в, вона розрахована на складну взаЇмод≥ю з арх≥тектурою або ландшафтом. ÷е пам'¤тник, монумент, ≥нтерТЇрн≥ оздоби. якщо скульптор робить ф≥гуру у повний зр≥ст - це стату¤, до стегон - нап≥вф≥гура, торс, зображенн¤ до по¤са - бюст, в≥д плечей - скульптурна голова (¤кщо ≥з стесаними плечима - герма). —кульптурними групами називають композиц≥ю, де Ї ф≥гури дек≥лькох людей.
—клалис¤ два основн≥ р≥зновиди скульптури: кругла Ч ¤кщо Ї можлив≥сть розгл¤дати скульптуру з р≥зних точок зору, рельЇф - об'Їмне зображенн¤, розташоване на де¤к≥й площин≥.
—кульптура малих форм - це скульптурн≥ твори, орнаменти та детал≥, ¤к≥ прикрашають предмети побуту. ÷е р≥зн≥ статуетки, п≥дстаканники, поп≥льнички, наст≥льн≥ лампи, все, що знаходитьс¤ посередин≥ м≥ж станковою скульптурою ≥ декоративно-прикладним мистецтвом. —юди ж в≥днос¤тьс¤ медальЇрне мистецтво, гл≥птика (р≥зьба по каменю) та ≥н.

√раф≥ка.
÷е вид мистецтва, назва ¤кого походить в≥д грецького слова, що в переклад≥ означаЇ "пишу, др¤паю, малюю". √раф≥ку можна вважати основою вс≥х образотворчих мистецтв. јдже основним засобом створенн¤ художнього образу у граф≥ц≥ виступаЇ найб≥льш простий дл¤ людини спос≥б в≥дтворенн¤ побаченого - л≥н≥¤, штрих, ¤к≥ твор¤ть контур предмету або ф≥гури. ћалюнок - це найб≥льш давн≥й вид граф≥ки, з нього ≥ починаЇтьс¤ зародженн¤ образотворчого мистецтва. ¬итоки малюнку можна знайти у наскельному живопис≥ неол≥ту, у античному вазопис≥, середньов≥чн≥й м≥н≥атюр≥. « епохи ¬≥дродженн¤ малюнок набуваЇ самост≥йного значенн¤ у форм≥ еск≥з≥в, альбомних замальовок, етюд≥в, ¤к≥ виконуютьс¤ ≥з застосуванн¤м багатьох засоб≥в: ол≥вц¤, вуг≥лл¤, крейди, санг≥ни, пера, ~ ,-, ,Д пензлик≥в ≥ р≥зних сорт≥в чорнил, туш≥, акварел≥.
≤нший р≥зновид граф≥ки - гравюра або естамп (станкова граф≥ка). ÷е вид граф≥ки, в ¤кому зображенн¤ Ї друкованим в≥дбитком рельЇфного малюнку, ¤кий виконуЇтьс¤ художником на тому чи ≥ншому матер≥ал≥. ≤снуЇ дуже багато р≥зновид≥в гравюри. ÷е гравюра на дерев≥ та л≥нолеум≥ (ксилограф≥¤ та л≥ногравюра), гравюра на метал≥ (акватинта, меццо-т≥нто), пунктирна манера, м'¤кий лак, суха голка, офорт, л≥тограф≥¤.
Ќайдавн≥ший вид естампу - ксилограф≥¤, гравюра на дерев≥. ÷е так званий високий друк. 
Ћ≥тограф≥¤ - вид плоского друку. ƒрукована форма у н≥й не маЇ рельЇфу. “ому, в строгому смисл≥, це не Ї гравюра.
Ќаприк≥нц≥ XIX ст. почалис¤ розвиток ≥ утвердженн¤ нового способу друку, фотомехан≥чного, набагато ефективн≥шого ≥ дешевшого, н≥ж вс≥ ≥нш≥ граф≥чн≥ техн≥ки. ÷е викликало до житт¤ новий р≥зновид граф≥ки, так звану друковану граф≥ку Ч книжкову, журнально-газетну, художньо-виробничу. “а при цьому своЇњ привабливост≥ не загубили ≥ традиц≥йн≥ способи грав≥руванн¤. ÷ьому спри¤ють особлив≥ характеристики граф≥ки ¤к виду мистецтва - високий ступ≥нь умовност≥ зображенн¤, лакон≥зм, загострен≥сть образ≥в, сконцентрован≥сть засоб≥в виразност≥, ≥мпров≥зац≥¤, ефект незак≥нченост≥, ¤кий примушуЇ гл¤дача довершити процес творенн¤ художнього образу у своњй у¤в≥.

–езюме
’удожн¤ культура - складне, багатошарове утворенн¤, ¤ке об'ЇднуЇ вс≥ види мистецтва, сам процес художньоњ творчост≥, його результати ≥ систему заход≥в по створенню, збереженню ≥ розповсюдженню художн≥х ц≥нностей, вихованню творчих кадр≥в ≥ гл¤дацькоњ аудитор≥њ.
ћистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоЇнн¤ д≥йсност≥ за законами краси. ќсоблив≥сть цього освоЇнн¤ пол¤гаЇ у тому, що воно виступаЇ у художньо-образноњ форм≥. ‘ормою мисленн¤ у мистецтв≥ виступаЇ художн≥й образ. ÷е основа будь-¤кого виду мистецтва, а спос≥б творенн¤ художнього образу - головний критер≥й приналежност≥ до р≥зних вид≥в мистецтва.
ћистецтво ¤к одна з найважлив≥ших складових культури про¤вл¤Ї себе в р≥зноман≥тт≥ конкретних вид≥в художньоњ творчост≥,, к≥льк≥сть ≥ складн≥сть ¤ких неухильно зростаЇ в≥дпов≥дно до вимог часу.
¬ид мистецтва - це реальн≥ форми художньо-творчоњ д≥¤льност≥, що р≥зн¤тьс¤, перш за все, способом вт≥ленн¤ художнього зм≥сту, специф≥кою творенн¤ художнього образу.
«наченн¤ художньоњ культури у сучасному св≥т≥ неухильно зростаЇ, оск≥льки протисто¤ти ¤вищам бездуховност≥, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шл¤хом вдосконаленн¤ творчих потенц≥й сусп≥льства, усв≥домленн¤ пр≥оритету загальнолюдських ц≥нностей ≥ розум≥нн¤ перспективи гуман≥тарного розвою культури.

ѕитанн¤ дл¤ роздуму, самоперев≥рки, повторенн¤:
1. ” чому, на ¬ашу думку, пол¤гаЇ основна в≥дм≥нн≥сть художньоњ культури в≥д ≥нших компонент≥в духовноњ культури? як≥ ≥снують теор≥њ походженн¤ мистецтва?
2. як≥ функц≥њ мистецтва ¬и вважаЇте найголовн≥шими ≥ чому?
3. як≥, на ¬ашу думку, елементи творчого процесу п≥ддаютьс¤ вихованню?
4. як ¬и вважаЇте, чому зараз прихильник≥в к≥нематографу ≥ в≥део значно б≥льше, н≥ж прихильник≥в театру?